Фестиваль авторської поезії |
Протягом тижня у рамках «Поетичної світлиці» проходив фестиваль авторського вірша, ініційований учнівським самоврядуванням ліцею, який був приурочений до Всесвітнього дня поезії. Багато здобувачів освіти прислали свої роботи і ми були вражені глибиною думки і різноманітністю тематики. Для нас були цікаві не лише римовані думки, а уміння авторів передавати емоційні настрої, які не залишали байдужими читачів. Присвячується загиблим дітям України У підвалі тихенько сиділи дівчатка Одна старша, а друга мала. Та, що старша, прийшла сюди з татком, А меншу мама сюди привела Трохи вогко і тісно, та вміють терпіти: Поміститися ж треба усім Вже три тижні минуло, як знають ці діти, Що тепер цей підвал їхній дім Донедавна жили в одному будинку , Їх житло розділяла стіна, А тепер розлетілось життя на частинки, Бо його розірвала війна. « А давай , як нам вдасться живими лишитись, І мине ця проклята війна, Ми ніколи не будем сварить», - Каже Рита ота , що мала «Я ніколи не буду тебе ображати»,- Їй у відповідь Віра ,їй сім,- «Можу ляльку найкращу тобі я віддати, Як повернемось ми у свій дім». Та й взялися за руки, з`їли хліба із медом… І забрала їх в сон пелена. І не знали ці діти, закутані пледом, Що будинку у них вже нема. Р.S. Боже, допоможи нам війну закінчити, благослови усю нашу країну! А дівчатка в підвалі все спали і спали, бо сни вічнії їхні настали… І на ранок, коли розібрали завали, так за руки вони і тримались
( автор - 6-Б Денищич Дарина) Голова учнівського самоврядування ліцею 19 – Анна Мельникович Фестиваль авторської поезії
Протягом тижня у рамках «Поетичної світлиці» проходив фестиваль
авторського вірша, ініційований учнівським самоврядуванням ліцею, який
був приурочений до Всесвітнього дня поезії. Багато здобувачів освіти
прислали свої роботи і ми були вражені глибиною думки і різноманітністю
тематики. Для нас були цікаві не лише римовані думки, а уміння авторів
передавати емоційні настрої, які не залишали байдужими читачів.
Присвячується загиблим дітям України
У підвалі тихенько сиділи дівчатка
Одна старша, а друга мала.
Та, що старша, прийшла сюди з татком,
А меншу мама сюди привела
Трохи вогко і тісно, та вміють терпіти:
Поміститися ж треба усім
Вже три тижні минуло, як знають ці діти,
Що тепер цей підвал їхній дім
Донедавна жили в одному будинку ,
Їх житло розділяла стіна,
А тепер розлетілось життя на частинки,
Бо його розірвала війна.
« А давай , як нам вдасться живими лишитись,
І мине ця проклята війна,
Ми ніколи не будем сварить», -
Каже Рита ота , що мала
«Я ніколи не буду тебе ображати»,-
Їй у відповідь Віра ,їй сім,-
«Можу ляльку найкращу тобі я віддати,
Як повернемось ми у свій дім».
Та й взялися за руки, з`їли хліба із медом…
І забрала їх в сон пелена.
І не знали ці діти, закутані пледом,
Що будинку у них вже нема.
Р.S. Боже, допоможи нам війну закінчити, благослови усю нашу країну!
А дівчатка в підвалі все спали і спали, бо сни вічнії їхні настали…
І на ранок, коли розібрали завали, так за руки вони і тримались
( автор - 6-Б Денищич Дарина)
Голова учнівського самоврядування ліцею 19 – Анна Мельникович
|